Краса - не вигадка

155 років тому народився Оскар Уайльд

Костянтин Кедрів

Оскар Уайльд не застаріває. Він, подібно своєму улюбленцеві Дориану Грію, часу не подвластен. Дориан Грій умер у житті й воскрес у мистецтві. Те ж саме відбулося з його творцем.

Прозорливість цього генія потрясає. Чого коштує скороминуще висловлення про нас: "У Росії сумасшедший секс можливо всі, крім реформ". Дійсно, ні одну реформу не вдалося довести до справи. Навіть скасування кріпосного права забуксувало в колгоспах. Про Росію він багато думав, сидячи у в'язниці, читаючи Достоєвського. Достоєвський обрушив особисту релігію Оскара Уайльда. До в'язниці й Достоєвського Уайльд поклонявся двом богам - красі й насолоді у всіх видах. У в'язниці він зрозумів, що краса може стати в лахміттях, а вершини насолоди - ніщо перед глибиною страждання. Так виникла "Балада Редингской в'язниці" - поетична сповідь і поетичне покаяння великого письменника. Але покаяння не скасовує його євангелія від краси - "Портрет Дориана Гріючи".

Дориан служить зовнішнім ознакам краси, які є не що інше, як драпірування смерті й неподобства. Для художника Дориан - живаючи ікона, і він запам'ятав його на полотні саме так. А далі, як із усякою справжньою іконою, діється чудо. Кожний потворний учинок Дориана залишає слід на полотні. І отут впору говорити про відкриття. Ми адже дотепер повторюємо про вплив мистецтва на життя. А отут, мабуть, уперше сказано про вплив життя на мистецтво. Наші злі діяння залишають шрами на його ликах. Може бути, першим або, у всякому разі, одним з перших Оскар Уайльд побачив, що мистецтво живе, якщо це справжнє мистецтво. І безсмертне, як портрет Дориана Гріючи. Якби не Уайльд, людство й донині не зрозуміло б, що краса не вигадка, а щось, що живе своїм, відособленим, вічною життям.

Сьогодні ми живемо в цивілізації, що підмінює красу дорогим глянцем. Але тяга до прози Оскара Уайльда стає усе сильніше. Виходить, можна говорити ще про одне відкриття - краса завжди поперек суспільного сповзання у світову прірву. Трохи по-іншому це почував Достоєвський, що позначив красу як силу.

Марина Цветаева говорила, що естетів будуть жарити в пеклі не на звичайному вогні, а на повільному. Повільний эстетский вогонь пожирав Уайльда вже при житті, але він усе надолужив стражданнями у в'язниці й після її. "Будь собою - інші ролі зайняті" - це не заклик, а констатація факту. Уайльду вдавалося залишатися собою й у салоні, і у в'язниці, і в житті, і в смерті.

Сьогодні ми живемо в цивілізації, що підмінює красу дорогим глянцем. Але тяга до прози Оскара Уайльда стає усе сильніше. Виходить, можна говорити ще про одне відкриття - краса завжди поперек суспільного сповзання у світову прірву. Трохи по-іншому це почував Достоєвський, що позначив красу як силу.